Дитяча агресія. Як з нею справлятися

Іноді дитина може бути далеко не янголятко з різдвяної листівки. Адже саме вона ламає іграшки, б’ється з братами та сестрами, впадає в істерику, виявляє ворожість, яка стає джерелом багатьох сімейних драм і навіть трагедій. Батьки часто перебувають у розгубленості та переляку, зіткнувшись із запеклим опором дитини. А як може бути інакше, коли чуєш від своєї розлютованої дитини: «Я тебе ненавиджу!». Дитяча агресія – одне з тяжких випробувань батьківського терпіння . З іншого боку, часто діти самостійно не в змозі впоратися з імпульсами своєї агресії, і в міру дорослішання проблема регулювання агресивної поведінки також залишається надзвичайно важливою.

Агресія. Якою вона буває

У науковій літературі існує безліч класифікацій видів та форм агресії, у цій статті ми розкриємо класифікацію форм агресії, виділену Генрі Паренсом у своїй книзі «Агресія наших дітей», з якими доводиться мати справу з батьками.

Він виділяв дві основні форми агресії.

– Перша – недеструктивна агресія , тобто наполеглива, неворожа самозахисна поведінка, спрямована на досягнення мети та тренування. Недеструктивна агресія викликається вродженими механізмами, що служать для адаптації до середовища, задоволення бажань та досягнення мети. Ці механізми є і функціонують, хоч і досить примітивно, від моменту народження.

– Інша форма –  ворожа деструктивність , тобто злісна, неприємна, що завдає біль навколишнім поведінка. Ненависть, лють, задиристість, бажання помститися тощо. теж можуть бути формою самозахисту, проте породжують безліч особистих проблем і змушують страждати оточуючих.

Ворожа деструктивність, на відміну недеструктивної агресії, не виявляється відразу після народження. Проте механізм її продукування чи мобілізації існує від початку життя дитини.

У житті ми можемо спостерігати за маленькими дітьми, які розсердившись: на друзів по грі, маму, братів чи сестер можуть кинути в них іграшкою. Коли діти вороже діють, намагаючись заподіяти біль іншому, ми можемо припустити, що роблять так, тому що раніше самі страждали, і їх емоційне «Я» було защемлено.

Як реагувати на агресивну поведінку своєї дитини

Цим питанням ставляться всі батьки, які виховують дітей. Ми розглянемо важливі аспекти взаємодії батьків та агресивної дитини.

При контакті дуже важливо визнавати почуття та бажання маленької людини, якими б ці почуття та бажання не були. Корисно розмовляти з дитиною про те, що з нею відбувається у цей момент. «Ти сердишся, тобі прикро, тобі хочеться стукнути, ти хотів…», без знущальних інтонацій, без поблажливості та іронії. Просте ухвалення дійсності Вашої дитини.

Кроки:

• Допомогти дитині направити агресію у прийнятне русло: вдарити подушку, покричати, розірвати папір тощо. Важливо не ставити заборону бити не можна.

• Не кидати дитину наодинці зі своїми почуттями. Прожити їх, перебуваючи поряд і бути у доступі до нього. Якщо дитина хоче побути одна, дати їй можливість піти і повернутися.

• Проговорити з дитиною те, що її засмутило і змусило страждати, його «біль».

• Поспівчувати і висловити жаль: «Мені шкода, що сталося не так, як ти хотів». Дати Вашій дитині можливість вдосталь понуритися та поплакати.

• Пізніше, коли емоційний пік спаде, разом з дитиною подумати, які дії він може вжити для того, щоб задовольнити свою потребу. Звернути його увагу та енергію в кроки та дії.

Загальні рекомендації:

• Важливо приймати дитину не тільки як поступливого «хорошого хлопчика чи гарну дівчинку», а й у різних станах та почуттях. Для дитини важливо, що вашим відносинам ніщо не загрожує незалежно від того, «добре» вона поводиться або «погано».

• Викинути всі ярлики – “плакса”, “забіяк”, “ображу”. Навішані ярлики змушує дитину їм відповідати.

• Підкреслювати силу та вміння дитини, давати показувати їх у грі, у спорті та самостійній поведінці.

• Давати дитині можливість виявляти агресію у грі – мисливці, хижаки, поліцейські тощо. Самим підключатися, демонструючи якомога навмисне кусати, стріляти і бути переможеним. В експресивній грі агресія не підігрівається, а відіграється.

• З повагою ставитися до думки дитини, уважно вислуховувати її (при цьому не обов’язково завжди слідувати їй).

• Давати дитині себе захищати, свої межі, повідомляти про те, що не влаштовує в діях по відношенню до неї, будь то дорослі чи інші діти.

• Витримувати прояви сильних почуттів дитиною, «не розвалюватися», не відволікати себе.

• Показувати приклад того, як Ви проживаєте свою злість та агресію.

Агресія властива всьому живому. Енергія агресії необхідна для здійснення власних бажань та захисту себе. Пригнічена агресія не лише позбавляє радості та сміливості життя, а й, крім того, становить небезпеку для дитини своїм прихованим «радіоактивним випромінюванням». Саме тому батькам важливо навчитися проживати свою агресію та навчити своїх дітей справлятися зі своєю.